[i]Пізнати людину - найважче безсилля...[/i]
Вона ще не звикла, що люди говорять...
Про те, що почуто, побачене - спить.
Вона ще не звикла, що люди проходять,
Як струни живого лягають у нить.
Часом їй легко, немовби невічно
Сипатись буде суха акварель.
Інколи - якось воро́же й готично
З то́го, як ніжно чорніє морель...
Вона непідкупна і змінно-щаслива.
Лише б зрозуміти, до чого зоря,
Яка пропалила заховані крила...
Їх не покажеш, бо ТИ вже не ТА...
Вона ще не звикла, що люди тікають,
Аби заховати СВОЮ-ТАКИ тінь...
Темні фігури нерідко вбивають,
Мовби ніколи не знали спасінь...
12.08.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2023
автор: Сара Ґоллард