На пагорбі росте могутній дуб,
Кремезний стовбур, а гілки розлогі
Й міцні, що крону втримують густу…
Це найгарніший дуб в усій діброві.
Дуб – дивовижне дерево дібров,
А виріс він із жолудя малого,
Щасливого, й завади поборов,
(бо прорости не кожен може жолудь).
Проріс, росточком пнеться аж до хмар,
І листя гілочки тоненькі вкрили,
Та дивовижно: як такий тягар
Тримають кволі гілочки безсилі?
Дуб – сонцелюбне дерево дібров,
Його широке величезне листя
Й густе, та дозволяє все одно
Пройти крізь нього світлу аж до низу.
Просвічує проміння до землі,
Хоч крону густо листя укриває.
Рослинок безліч там росте малих,
Коріння дуба дружить із грибами.
Як гусінь на дерева нападе,
То виживе лиш дуб і не загине, –
Вже того ж літа крона в ріст іде
І укривається розкішним листям.
Дуб не загине навіть і тоді,
Коли його зрубають лісоруби.
Пройде час – і листочки молоді
До сонця з сонної проб’ються бруньки.
Бруньки десятиліття, чи й віки
У сні чекають слушної години,
З них знову проростають гілочки,
А найсильніша – стовбуром рослини.
Шанується в народів світу дуб,
Як символ мудрості і довголіття.
Людські він бачив радощі й біду,
Бо цей могутній дуб прожив століття.
На пагорбі росте могутній дуб,
Кремезний стовбур, сильний і гілчастий,
Могутню силу в ньому я знайду,
Що здатна дарувати людям щастя…
21.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2023
автор: Martsin Slavo