[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SW_wtdRw71w[/youtube]
Якось посміхнувся діл,
В тиші, без людей довкіл,
Що по війнам розійшлись,
Зорям лишивши колись,
Уночі, з їх веж лазурних,
Стерегти цвіт квітів буйних,
Промінь сонця де лежав,
Цілий день ледарював.
Зараз кожен чує там –
Долу сум, тривожний нам.
Неспокійно цим місцям,
Крім повітря – все в журбі,
Те ж – в самотній ворожбі.
То не від вітру – шелест крон,
Мов хвиль морських, холодних тон,
З-поза Гебрид туманних зон!
То не від вітру – рух хмарин,
Чий шурхіт із Небес царин,
Весь день тривожить без причин,
Понад фіалок, що лежать,
Немов очей загиблих рать,
Понад тих лілій хвилювань,
З могил, що без імен, зітхань!
Від хвилювань, з верхівок їх –
Роси пахучих крапель біг.
Це плач, по ніжним стеблам, вниз –
Перлини сяйні вічних сліз.
The Valley of Unrest
Once it smiled a silent dell
Where the people did not dwell;
They had gone unto the wars,
Trusting to the mild-eyed stars,
Nightly, from their azure towers,
To keep watch above the flowers,
In the midst of which all day
The red sun-light lazily lay.
Now each visitor shall confess
The sad valley’s restlessness.
Nothing there is motionless—
Nothing save the airs that brood
Over the magic solitude.
Ah, by no wind are stirred those trees
That palpitate like the chill seas
Around the misty Hebrides!
Ah, by no wind those clouds are driven
That rustle through the unquiet Heaven
Uneasily, from morn till even,
Over the violets there that lie
In myriad types of the human eye—
Over the lilies there that wave
And weep above a nameless grave!
They wave:—from out their fragrant tops
External dews come down in drops.
They weep:—from off their delicate stems
Perennial tears descend in gems.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2023
автор: Віталій Гречка