Зім'ятий комір та шеврон затертий...
Глибокий погляд... Туга, ніби морок...
Вже сотні хвиль ти випливав від смерті...
Десятки тіл... адже зустрівся ворог!..
Штани до дір зачовгані в багнюці,
А на ногах - лахміття... колись - берці...
Мозолі знову виїдають руки...
Дарма!.. Адже згинаю - то ж не мертві...
Води краплини - залишок у флязі...
Ні... Їсти вже не хочеться... Блювати...
Минаю кожен крок... і так щоразу
Тут мерехтить в очах від тіл солдатів...
Ворожих, звісно... Наших ми вивозим
Додому, в тил... Негоже залишати...
Окопи... Стрілянина... Знов в дорозі...
Така робота зараз... Ми - Солдати...
Позаду - сім'ї, рідний край та хата...
Попереду - ті нелюди в болотах.
Ми вистоїм - за сина, маму й тата,
Лише ви залишайтесь з нами доти:
У пам'яті.... світлинах... телефонах...
Дзвінках, коли можливо, й СМС-ках...
Нам зараз, як ніколи, це важливо!..
Завжди!... На жаль, та декому - до смерті...
...
Зім'ятий комір та шеврон затертий...
Глибокий погляд... Туга, ніби морок...
Він сотні хвиль вже випливав від смерті...
Та він стоїть!.. Бо в Україні ворог!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2023
автор: Володимир Науменко