Жінка місить тісто, наче світ,
із котрого має бути паска.
У муці їй руки і запаска,
на щоці мука як добрий міт -
що не згине, буде жити світ.
Тісто, наче дивна благодать,
набуває із любові жінки
й з легкістю пташиної пір'їнки,
розбиває нездоланну гать -
пишними хлібами йде на рать.
На столи, у душі, до Богів...
Золотисті і пахкі висоти.
Дзвонять гулко найчистіші ноти,
ріки розбухають з берегів
рятівними здобами хлібів.
Світ живе і буде доти жити,
поки жінка тісто ме місити...
6.08.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2023
автор: Леся Геник