Що з тобою земле?

Що  з  тобою  земле?  
Що  з  тобою  ненько?
На  шмаття  розкрали  
кляті  вороженьки.

Люди  є?  
Вбивають  кожную  годину,  
Постріли  лунають,  
так  шанують  нашу  Україну.

Полігоном  стали  
і  міста  і  села,
В  зашморгу  і  дума,  
людська,  невесела.

Батраки  як  ватра,  
в  попелі  ховають,
А  панам  все  жарти,  
жар  все  загрібають.

Все  прозоро?  Де  ж  там!
Ланцюги-закони,  
згарищ  вешта  решта...
Тільки  й  забобони.

Що  людей  єднає?  
Невже  тільки  мова?
В  вуха  льє  брехню  з  екрану
Льоня,  Вітя,  Петя,  Вова...

Закатали  в  землю  клятії  дороги,
Гривня  впала,  заіржавіла,  
аж  до  перемоги?

Відбудуться  лікарні,  
а  чи  може  школи?
В  раді  хвойди-депутати  -  перекотиполе.

Про  канабіс  гомонять,  
треба  в  полі  сіять?!
Звідки  я  питаю,  
оці  думи  віють?

Соціальний  безлад  -  
вороги  на  троні,
Все  шматують  людство,  
не  сивіють  скроні.

Все  жиріють  в  Україні  
тільки  олігархи,
Та  невже  вони  
для  людей  монархи?

Побрехеньки  люблять  всі,  
діти  і  старенькі...
Вся  країна  у  журбі,  
не  впізнати  неньки.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2023
автор: Каа3003