Льон квітує голубим квітом,
Ніби небо лягло на пелюстки.
І колишеться під світлом.
Що дарує сонце залюбки.
Стрункий льон з вітерцем шепоче,
Я радість людям принесу.
Скраю поля хтось регоче:
‘’Я твою долю не суджу’’.
Твоя доля важка й стражденна,
Тебе зірвуть й пов'яжуть у снопки.
А я рослина, зроду неприємна
Мене бояться дуже смільчаки.
Я знаю, ти дурман колючий
І на вид не по нутру.
Грізним кажеться й зло пахучий,
Заповнюєш ти лише пустоту.
А мене зберуть й вимочать у водах,
Сушити розстелять на лугах.
Потруть мене майже в порох,
А прядиво заправлять у станках.
Ткацький стан з мене скрутить нитку
І сплете в широку 'ткань'.
Я терплю важкі питки,
Це насолода, від важких страждань.
Мене поріжуть, голками поколють,
Покрасять в різні кольори.
І люди з радістю мене носять,
Я дарую щастя їм кожної пори.
Серпень 2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2023
автор: Сокол