Музей «Україна»
Погляньте - но, яка навкруг краса,
Це ж наші вікопам‘ятні Карпати!
Вершинами сягають в небеса,
Подібних в світі нізащо не відшукати.
З одного боку Закарпаття золоте,
Увите виноградною лозою,
По іншу сторону Галичина цвіте,
Червоною калиною святою.
Смерекові гаї, долини запашні,
Струмки, річки, і водоспади кришталеві...
Залишим тут частинку нашої душі,
Бо нас Волинь вітає – королева.
Край тисячі озер і лісових доріг,
Перлина у короні короля Данила,
Приносить нам чорниці на поріг...
А нас Полісся вже в дорогу поманило.
Там у землі медовим бурштином,
Лежать застиглі сонця сльози,
Там хміль усе завив своїм стеблом,
І льон волошками квітує поміж лози.
Через болота Прип‘яті прямуємо на схід,
В чернігівські ліси, обплутані Десною,
Погляньте – олень, переходить її в брід,
А сосни? Чуєте, як зашуміли над водою?
Ще далі Слобожанщина лежить,
Північний терен нашої держави,
Милуємось її красою, а за мить,
Повернемо праворуч, до Полтави.
Течуть поволі Ворскла, Псел, Хорол,
Торують шлях крізь грунт Лівобережжя,
Проходив із ордою тут колись монгол,
А зараз хвилі котяться по океану збіжжя.
Продовжим подорож – попереду Донбас,
Скарбниця щира всіх багатств природи,
Вітає шахтами і териконами він нас,
І пропускає вниз, а там Азову води!
Мілкі і теплі, спробуйте, зробіть у хвилю крок!
Торкають раз по раз піщані коси,
Південне небо з міліардами зірок,
Нас манить далі й далі – в трави росні.
Біжить за обрій неозорий степ,
Великий Луг – славетне Запоріжжя!
Його краяє навпіл сивий Борисфен,
Зникаючи серед духмяного безмежжя.
Дивіться, що попереду? Це ж Крим!
Розкинувся, як птах над Чорним морем,
Посидим хвильку в Ластівчиному Гнізді,
Заколисаємось віддаленим прибоєм.
А я запрошую поглянути на захід вас,
На простір між Славутою й Дунаєм,
То Дике поле, де татарин вівці пас,
І сперичався з козаком – хто володіє краєм?
Через лимани Хаджибея в Аккерман,
А потім на дунайські береги, до Ізмаїлу,
Тут грек був, генуезець і осман,
За ними наші пращури землею володіли...
Піднімимось Дністром у його вись,
Нам вітерець із моря дме у спину,
Ми промайнемо Бессарабію наскрізь,
І вийдемо прямісінько на Буковину.
А там гуцульської трембіти чутно звук,
Та.., вже чекає нас рівнин привілля,
Продовжимо через фортецю Хотин рух,
У серце нашої країни – на Поділля!
Земля, яка рясніє молоком і медом,
Лани по вінця повні золотом зерна,
Межує жовте поле з синім небом,
В яке, немов у море, соловей пірна.
Візьміть у руки колосок тендітний,
В долонях розітріть і спробуйте на смак,
То хліб майбутній, запашний і ситний,
Насправді, то саме життя смакує так!
Нарешті – правий берег, ми дібрались!
Середня Наддніпрянщина вітає нас!
Холодний Яр, де гайдамаки зброю лаштувати,
Гора Чернеча, де спочива Тарас.
Садки вишневі, вкриті білим цвітом,
Хрущі – ви чуєте – усе гудуть, гудуть!
Це місце може стати цілим Світом,
Якщо ви зможете його в душі відчуть.
А там, попереду, яскравим діамантом,
Мостами впершись у обидва береги,
Повите ніжним ранішнім серпанком,
Ми бачим Місто, куди ведуть усі шляхи.
Величний, стародавній, незабутній Київ,
Хто бачив тебе раз, той покохав на все життя,
А хто не встиг, той побувати мріє,
І в спогадах лишити теплі відчуття.
Пройдемося і ми бульварами столиці,
Жбурнемо дріб‘язок на згадку у фонтан,
Нема нічого вічного, на жаль, у цьому світі,
Тож доведеться попрощатися і нам...
Ну що ж, екскурсія добігла до кінця,
Ви покидаєте приміщення музею,
Симуляційні окуляри залишайте на місцях,
В автобуси проходьте через галерею.
Ретельно перевірте захисні скафандри,
Подачу кисню, чи працює мікрофон,
Наступним разом рушимо у мандри,
Як зменшиться радіаційний фон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2023
автор: Костянтин Вишневський