***
В розлогості кущів, крислатості дерев,
у вогкій гущині доглянутого парку
роняю почуття у черговий катрен,
сорока тріскотить, поважно ворон каркнув.
Мов кладка на воді, простенька лавка ця.
Рятує в суєті та часі швидкоплинно.
Війна. Війна! Війна. Немає їй кінця.
І стогне коліща смертельної машини.
Про що, скажи, писать? Про що, спитай, мовчу?
Абстрактно пережду «повітряну тривогу»…
В душі моїй тягар з холодного плачу.
З невиказаних слів пружинисто-розлогих.
Передосінній щем в ажурності ялин.
Передостанній день серпневого проміння...
В шовковій тиші йде природа на спочин.
І тихо шелестить під небом синьо-пінним.
Фото авторське
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2023
автор: Надія Позняк