Хліба під сонцем вздовж дороги достигають.
Топо́лі у вбранні зеленім виструнчились в ряд.
У різних напрямках авто по магістралі роз‘їжджають.
Хтось з дому їде, хтось вертається назад.
Легенько стьобаю мотор педаллю газу.
Кермо чутливе на найменший порух рук.
У печенізькому краю не був я ще ні разу,
А от сьогодні маршрут випав у Бурлук.
Обабіч шляху краєвиди мальовничі оглядаю.
Стіною ліс. Вода під сонцем, в річці, як срібло.
І раптом - на дорожнім знакі «Кицівка» читаю.
С такою назвою зустрілось на моїм шляху село.
Не розумію в назві тій ні значення, ні суті.
Та посміхаюся чомусь. І тепло на душі.
В уяві кішечку вбачаю, що муркоче на покуті.
І про ласкаву кицю, пригадалися вірші.
Дивлюсь уважно навкруги і порівняння виникає.
Поміж полів, село на пагорбку вмостилось високо́.
І наче росяні тумани вранці з яру випиває,
Як зголодніле кошеня, п‘є з блюдця молоко.
І той, хто першим став село так називати,
Був чолов‘яга явно , на мій погляд, жартівник.
А тим, хто в Кицівкі живе, хочу сказати: -
Хай сонце світить вам усім повік.
10.06.2021 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2023
автор: Федір Тернянський