Ти мені рідний, як лісу дуби і ялини.
Бачу тебе – і собі вже тоді не належу.
Ти мені – крила, які виростають зі спини
В час, коли чую твій подих п’янкий крізь мережу .
Тіло моє розминаєш, неначе мартіні.
Чую твій голос – тремчу, як колосся у полі.
Ти – моє небо високе без сірої тіні.
Ти – моє сонце, що гріє і спалює болі .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)