Ет, віє вітром — я молюсь.
І роздаю усі скарби.
І йду під проводом юрби.
І зовсім просто злюсь.
Доводжу всім: неідеал.
І рибу, печенину їм.
На мить міняю рідний дім.
І мчусь в якийсь астрал.
Знайди мене, як все слабе.
Зрадливе "Я" моє займи.
І лише вітром не війни
Аж ген з он тих небес.
16:09, 5.09.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2023
автор: Ти-2