Прокинувшись уранці, я відчула
Якесь незвичне світло від вікна.
А глянула надвір – там справжнє чудо, –
Укрився білим пухом виднокрай.
Земля тонким встелилась шаром снігу,
Гілки дерев, що дивляться в вікно,
Також припорошились пухом ніжним, –
Між небом і землею хоровод!
Неспішно пурхають легкі сніжинки,
Вони лягти на землю не спішать
І, тихий щоб знайти собі спочинок,
Десь на дерева, чи на дах сідать.
Сніжинки наче тішились польотом,
Кружляючи у білому танку,
Перелітаючи від стін високих
Чи до дерев, чи до кущів в садку.
Красотами зими милуюсь, рада,
Коли здіймає вітер сніг легкий,
Утворюючи вихорів каскади,
Сніжинок білих сяючі танки.
Танцюють з вітром весело сніжинки,
Кружляючи, лягають відпочить
На незамерзлу землю, на стежинки,
На спини й плечі людям, на шапки…
21.11. 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993359
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2023
автор: Martsin Slavo