Не знаючи війни і бурі рвійної,
Побоюючись на шляху порушити строк,
У теміні , у землі на дотик світла
З поривом паросток іде... Йде крок за кроком.
Дорогою тісною, незнайомою
Крізь сито перетлілого листка. ...Ось межа.
Живець йде крізь шар з ораної соломи,
Вагу важкого пласту, розгортуючи жар.
Ще трохи - проб'є заслон останній. Вийде...
Туди, де шлях нестриманим вітрам відкритий,
Де у ранкову пору побачить вихід...
І зрозуміє, що у ньому світ теж горить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2023
автор: Маг Грінчук