На вулицях осінній дим,
обволікає душу сирість.
Я чую серцем молодим,
що трапив долі у немилість.
Без поривань проводжу дні,
в думках утома і понурість.
Подовгу в парку тишині
кляну свою зів’ялу юність.
Під вітру трепетне виття
порою б тішитись новою…
Та все не сходять почуття
із омертвілою листвою.
Тону в цім маренні давно,
від плачу кидаюсь до сміху
І вже не квас, а зле вино
мені дарує тлінну втіху.
Колись, напевно, і змирюсь,
хоча не бачу сни пророчі
Й понині сумно, як дивлюсь
в твої фатально карі очі.
Хай знаю сам: надій нема,
та присок в грудях ще жаріє.
З тобою світ встеляє тьма,
моя щемка рожева мріє!..
Численних дум і згадок рать
усе вганяє в люті муки –
Хтось інший буде цілувать
твої вуста і ніжні руки...
Дарма, що зміг я полюбить:
приймати суще також треба.
Життя – між вічностями мить,
і промайне вона без тебе.
[i]18.ІХ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2023
автор: Прозектор