Телефонують, та не друзі, -
В далекій, може, десь дорозі,
Поза зв'язком, чи зайняті,
А ти весь час на чорній смузі...
Аж гульк, самотність на порозі,
Щоб ти не був на самоті.
Вона завжди приходить вчасно,
І якби скрутно не було,
Щоб пожаліть тебе нещасного,
Не запитать, - що ж привело
В кінці кінців до самоти.
І тиша - і вона, і ти.
І можеш їй усе відверто,
Що на душі розповісти.
(Це добре розуміє де-хто.)
Вона все вислухає мовчки,
Багатозначно помовчить
І на усе відкриє очі
І тишу слухати навчить
І разом вилікує душу,
Яка дає про себе знать
І допоможе з неї струшувать
Все те, що може заважать.
Коли по темній йду дорозі, -
Попереду лиш темнота,
На рідному чека порозі
Одна, напевно, самота.
Повз мене пройде непомітно
Такий же, як і я, самітник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994191
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2023
автор: Рунельо Вахейко