(За мотивами повісті М.І. Чабанівського «Дорога додому»)
Вітер нечутний для хвилі доріжку стелив…
Човен Дніпром виривався в ясну чистоводь.
Тиша вечірня горнулась в кирею імли:
Зоряний айсбергу з юної мрії – заходь!
Щогла неслась у промінні казкових заплав,
Срібна стихія кипінням корму обплела.
Красень двопалубний кручі зелені вітав,
Блискав ясними очима гордяк-пароплав.
Шкіпери мимо примарну надію везли.
Та не зневірився, я – свою долю чекав…
Три рукави у сплетінні – безмежний розлив.
Стрибають бакени… Бризки… Нуртує ріка.
Чайки дніпровської слухаю радісний виск,
Вабить до себе святково освітлений борт.
Десь, на кормі, в павутинні тремтливому – Ви.
З вічним романтиком гавань чекає любов.
З перистих хмар, невагома кохання хода.
Мрій острівець два залюблені серця качав,
Наче хиталися небо, земля і вода –
Сонячна зав’язь чуттів осявала причал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994200
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2023
автор: Білоозерянська Чайка