Таких висот я не сягну...
Не кожен може так про їдло.
Хоча б про стравоньку одну.
Хоча б про борщ, чи про повидло,
чи кашу манну...
Ні... Я не зможу так про їдло.
Ні, я не зможу і про манну.
Ні про сарделі, ні щербет,
ні про лососевий хребет,
ні про шкварки, ні про рулет,
ніяк не витворю сонет.
Таланту мало й мізків теж
на те препильне міркування.
Все думаю, одне але ж -
Як оспівати хоч один мені продукт для харчування?
Хоча б якусь свинячу ногу,
чи хліб з гірчицею, чи кріп...
Боюсь, коли засну, їй Богу,
продовжиться мій божевільний тріп
гастрономічного відтінку,
що десь, краєчком, та й залип
в незнану звивинку - кривинку,
в якусь нерівність мозкову,
його ландшафту злу глибинку.
І я тепер з оцим живу...
А напишу-но про кисіль!
Бери каструлю, вишні, сіль...
Ні! Сіль, це трохи не туди.
Бери каструлю, лий води,
вишень, іще яких ягід,
скоріш докидай-но туди.
Крохмаль із цукром розведи
і, як гарненько закипить,
вливай в каструлю все туди.
Лишень помішуй, не забудь!
Кисіль кипить, а ти ним - круть!
Щоб він там рухався, ходив,
щоб не присів, не пригорів.
Отак, хвилинок п'ять, чи сім
й знімай з вогню, на радість всім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2023
автор: Di Agonal