Не спиться. ПК вмикаю. На заставці – бабина хата.
(Вже б змінити світлину, але мальви на ній, мов живі),
Надійшло від знайомої аудіо: “Поховали сусіда – подруги брата,
А сільські шептались: “Як не личить ця хустка вдові”.
“Тато плакав затихо” , – казали,-- “Дружина ридала занадто!”
А матусі згадався синочок, як був він зовсім ще малим.
Їй тепер неважливо, чи хтось чує, чи треба комусь все це знати,
Все одно за годину забудуть, чому вони всі тут сьогодні були.
І вона говорила… зупинялась, ридала, і далі своєї про сина…
Але люди не чули. (Кожен думав про власних живих і здорових дітей).
Нарікали на похорон довгий, додому пора бо вже пізня година,
У теперішній час повертав материнський крик зі страждненних грудей.
Хоругвù, молитвù, священники, побратими мовчать у скорботі,
Легіт в листі тріпоче, змішалися крики вдови і хору прощальні пісні.
А душа до небес піднімалась, вилітаючи голубом білим із плоті,
Безголосо волала: Спиніться! Не треба тих сліз ані вам, ні, тим паче, мені.
Поховали. По грудці кинули. Вкрили квітами свіжу могилу.
Розійшлися. У кожного власне життя, гори різних щоденних турбот.
А вдова від розпуки й собі замовила б в Господа домовину,
Тільки Бог їй відмовить, бо ще молода і рано їй тих “щедрот”.
Йшла додому вже пізно, коли зовсім-зовсім стемніло довкола.
Не дорогою. Полем. Щоб менше було її горю німих глядачів.
Впала в постіль самотню й відчула, як мерзне душа її гола.
І накинула хустку, яка їй не личить, на знічені плечі душі…
©Н. Хаммоуда
22.09. 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2023
автор: Наталя Хаммоуда