Випурхнеш з обіймів рано на світанку,
Бо, на жаль, несила сповільни́ти час.
Шепочу “кохана”. Скаже люд “коханка”.
Та якеє діло їм усім до нас?
Праведник один лиш був колись на світі, –
Сказано, принаймні, у Письмі Святім, –
Та й його господні недолугі діти
Прирекли на смертні муки на хресті.
“Не суди нікого, як не хочеш бути
Сам судимим”, – є там і такі слова.
Жаль, що не дано їх глибини збагнути
Тим, хто брудом чорним інших полива́.
Бо немає гірше заздрості людської.
В ній дотла згорають віра і мораль.
І допоки буде добре нам з тобою,
Гризтиме окремих заздрісна печаль.
Хоч кохання наше дещо й грішне, звісно,
Гріх той – перед Богом, не перед людьми.
Доки у обіймах нам удвох не тісно,
Доти ми – кохані, не коханці ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2023
автор: Олександр БУЙ