Відгадай хворобу 9
Коли Боря був малим,
Щирим і наївним,
Захворів він, поміж тим,
На хворобу дивну.
Все почалося як грип,
Просто і банально –
Трохи кашляє, захрип,
Ніжиться у спальні.
А як вийшов в туалет,
Глянув у люстерце,
Як побачив свій «портрет»,
Зупинилось серце!
Бо у дзеркалі узрів,
Не мале дитятко,
А, от так, без зайвих слів,
Справжнє поросятко.
Розплилось лице у шир,
Червоніє маком,
Кругле, наче той пузир,
Як тут не заплакать?!
Вепром прямо завищав:
- Мамо, помираю!
І в штани собі наклав,
Що ж, і так буває..
Тепер носить на щоках,
Хутряну хустинку,
Бо у Борі паротит,
А в народі - ……
Був колись худий, як тріска,
Гриз наук міцний граніт,
Став начальником і різко,
Нагуляв свій апетит.
На обід з’їдає просто,
Дві тарілочки борщу,
І сметанки туди густо,
Вигрібає банку всю.
Голубців з десяток потім,
П’ять котлеток, три битки,
Все зникає в його роті,
Хіба білого шматки,
Холодцю велику миску,
Кусок сала з часником,
Качку печену чи гуску,
Заїдає пирогом,
А до страв тих і наїдків,
Пляшку добру коньяку,
Інколи горілку тільки,
Ну, і звісно, по пивку!
На десерт галушки з сиром,
Чи вареників відро,
Із солодким медом щирим,
Все вміщається в нутро!
Має вже такі об’єми,
Що до нього у штани,
Влізуть разом без проблеми,
Три-чотири пацани.
А з плаща його старого,
Получивсь в один момент,
Для машини, одним словом,
В акурат чудовий тент.
На вагах число тризначне,
Світиться уже давно,
І оточуючим лячно –
Як так сталося воно?
Що чекає його далі –
Діабет, інсульт, інфаркт?
А він м’ясо на мангалі,
Смажить третій день підряд…
Але всіх людей огрядних,
Круглобоких ненажер,
Щось засмучує порядно,
Щось бентежить дотепер.
То не докори сумління,
Нищить людство - ……..
Пронеслись роки буремні,
Безрозсудних помилок,
Став наш Боря геть нікчемним –
Сивочолий старушок.
Наче й років не багато,
Трохи десь за п’ятдесят,
Та прожив він їх завзято,
От і має результат.
Впав тягар на тазу дно,
Придушив, немов, гріхами,
Було б Борі все одно,
Тільки от не спить ночами!
До вбиральні він встає,
Два, а то й чотири рази,
«Подзюрчать» бажання є,
Але ж не біжить, зараза!
То раніше струмінь бив,
Як в пожежників із рурки,
Зараз, ніби хтось прикрив,
До тонесенької цюрки,
То колись, давним давно,
Було «коником» не важко,
Тепер цідиться воно,
Як останні краплі з пляшки.
Куди бігити? Що робити?
Бо проблема, на те схоже,
Як дожив до сивини ти,
І тебе спіткати може.
Але завжди є надія,
Тут зарадить хірургія,
Пошесть ця давно відома,
Це простати …….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994749
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2023
автор: Костянтин Вишневський