На Ґовдах* небо пахне чебрецем,
Таке духмяне і п’янке на подив.
Я горілиць, з обвітреним лицем,
Вдихаю трунок, забиває подих.
Розкинув руки, зараз полечу
Здіймуся вище жайвора у небі.
Тріпоче ген і теж в душі тремчу
Її чіпляє співом він далебі.
Йому не треба добирати слів,
Від щастя аж заходиться у співі,
Якби ж то я донести так умів
Про стан душі у радості чи в гніві.
Від щастя захлинається, співа,
Тріпоче в небі в сонячнім промінні,
Щораз зі мною кояться дива
Коли лежу на теплому камінні.
Нагріте сонцем віддає тепло,
Тремтить повітря, марево гойдає.
Тут час застиг, все так, як і було,
Блаженства хвиля серце огортає.
Вдихаю атомати п’янких трав,
А жайвір душу співом вивертає.
Той хто в житті ні разу не кохав
На цю красу ніколи не зважає.
26. 09. 2022 р.
* Ґовди – назва гористої місцевості за моїм селом. Полонина в мініатюрі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2023
автор: Мирослав Вересюк