Дім

У  жовтневому  саду,  в  сутінках  бузкових,
Він  стоїть,  як  одинак,  звичний  до  розлуки,
Загубився  у  світах,  у  гаях  дубових,
У  роках  і  у  туманних  соковитих  луках.

І  зорить  у  осінь  він  поглядом  завмерлим,
До  дороги  вдалину  вічно  прикипілим,
Із  питанням  у  очах  -  зрадженим  і  ревним,
Із  благанням  у  очах,  що  припало  пилом.

Він  дивується  чому  все  не  йдуть  так  довго
Ті,  що  вийшли  із  воріт  ніби  на  хвилину,
Він  не  знає  чом  не  чуть  більш  людської  мови,
І  чому  поїла  цвіль  запащну  хлібину.

І  чому  за  роком  рік  із  дерев  в  садочку
Важко  гупають  плоди  аритмічним  серцем,
І  у  листя  кучугурі  здичавіла  квочка
Гріє  крилами  курчат  у  старім  відерці.

І  заплів  рядном  павук  і  сервіз,  і  скрипку,
І  немає  більше  рук,  щоб  співали  струни.
Дах  вже  п'ятий  рік  тече,  і  розбито  шибку,
І  виводить  на  стіні  плющ  зелені  руни.

Буде  час  -  почуєш  сміх,  заскриплять  ворота,
Знов  сокири  й  молотки  застучать  над  краєм,
Запах  фарби  і  вапна,  чистота  й  турбота,
І  у  дівчинки  в  руках  скрипочка  заграє.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2023
автор: МАКСИМ САЛЬВА