сонечко, я б поділилась всіма психотравмами
просто, аби зрозумів: я не «хвора» — поламана
грати на сцені не звикла — тому здаюсь сукою
хочеш сказати дістала? розказуй, я слухаю
в очі кажи, хоч здаюся чудацькою відьмою
та в привороти і порчі — не вмію я, видимо
смішно самій, хоч не клеюсь комічною мавпою
хочеш мене зрозуміти? — почуй! я ж не гавкаю.
хочеш, щоб тіло з душею леліяли шовкові?
ніц не поробиш, в них закути в рубчиках, в жорнах всі
холод лютневий і зливи, не спека на острові
хочеш? — зігрій! станеш рідним, не згубишся осторонь
стільки сезонів пройшли, і на носі вже вересень
я не втікла зі скандалами, матами, вереском
тушиш мій гнів, мої комплекси, довбані ревнощі
знаю, характер — біда, мов горілка та й з «Рево» ще
знаю, що ліжко — не вихід, бо після примирення
згодом наступні підпали і сутички виринуть
знаю, що часом до криків, до сліз і до стогонів
так, щоб сусідів кумарити в ніч своїм гомоном
знаю, що часом стається гриміти валізами
ти ж розумієш, що я не підробна чи «злизана»?
ти ж розумієш, ніхто не надасть передбачення
що стане фінішем, краєм чи благосним зачином
що нас скерує у прірву летіти кульбітами
з чого сміятимусь, з чого перевертнем витимеш
сонце, ти хочеш лишатись з моєю менталкою?
бачити квітень і очі з лідниці відталими?
бачити хижу лисицю, грайливого котика
хочеш віддатись, кохатись без жодного спротиву…?
[i]13.08.2023[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2023
автор: Anastasiiith