На війні дорога кожна хвилина
Вимірюється по іншому час.
Снарядом зрубаний дуб, яворина...
Рве на шмаття долі важкий фугас.
Над головами літають шахіди
Спалюють у попіл дотла наш дім.
Нищать вежі , історичні споруди
Горять полум'ям стеляться у дим.
Села, міста із землею зрівняли,
Немов бедуїни у пустині.
І не жаліють нікого шакали
Знищені храми, наші святині .
На війні день, як ніч у люту зиму
Чекають сонечка на світанку.
Сніги замітають сліди незримо
Горять полум'ям живі у танку.
Там пекло, страхіття, та суцільний жах,
Хижа орда в ангела стріляє.
Підступно, дико із лютістю в очах
З лицем звіра по землі тягає.
На війні людська кров ллється рікою
Там нема ні зелених , ні білих.
Свистять кулі у бою над тобою
Мліє дух від орків здичавілих.
На війні сивіють хлопці молоді
Їм снаряди ріжуть руки, ноги.
Виснажені, окровлені у нужді...
Встелені ,як листя у дороги.
Там обпалений степ, у вирвах земля...
Немає ні ваших, а ні наших .
Горить золотий лан жита - тополя...
Зриває дах з голови у слабших.
Там обстріляні мертві на граніті
Кат розгнівив Бога на сотню літ.
За злочин будуть нащадки в одтвіті
І знищить його рід - найкращий цвіт.
Москаль забув, святу заповідь - не вбий!
Він поранив святе серце Бога.
Заблукав на чужій землі лукавий,
Приніс в чужий дім, біль та тривоги.
Спалює церкву - Христової віри
Божої мати святу ікону.
Поводяться гірше, чим дикі звірі
Його життя прокляте до скону.
Прийшов заброда до чужої хати
Все краде ,що бачать його очі .
Ґвалтує дитину, та стару мати...
Над незахищеними регоче.
Війна перемелює в м'ясорубку
Найкращі квіти - моєї землі.
За своїм коханим плаче голубка
Зболена душа ллє сльози жалі.
Пам'ятайте ,вбивці - мого народу!
Вам немає місця на цій землі.
Вірю, що ми здобудемо свободу!
Запануємо на своїй землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2023
автор: Чайківчанка