Незримі почуття... і очі
Тьмяніють, ніби із провалля...
Вже сліз немає, щоб щоночі
Давити спогади в собі.
Вона, тендітна по-жіночому,
Та по-дитячому забавилась...
Вона, яскрава, ніби сонечко,
Тепер -туманом при воді
Стелилась, сірою примарою,
Росою вкрита, лиш солоною.
Колись буяла квітом-мальвами,
Колись буяла відчуттям,
Тепер же вся покрита хмарою -
Сумує за його долонею,
Що по щоці проводив лагідно...
Бо ж лише це - то все життя...
Незримі почуття... і очі
Тьмяніють, ніби із провалля...
Вже сліз немає, щоб щоночі
Давити їх лише в собі.
Загралась у діла дівочії,
Заграла кров у жилах дальніх,
Забула, що це "непорочність".
Тепер у сумі - у журбі...
Незримі почуття, та дарма...
На кожен гріх існує карма:
Веде у світ пустий та сонний,
Веде у світ живих подій,
Кого - нагору, чи по колу,
Кого збиває з ніг додолу.
Незнана доля й не безкарна.
Ніхто не буде в ній святий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2023
автор: Володимир Науменко