В сонячний день потеплішав захмарений лютий -
Місяць зимовий здає білосніжні права:
Дзвоник синички снігами у тишу закутий,
Радісно піснею щастя тепер ожива!
Це оглядає вже березень сніжне свавілля -
Погляд весняний не сплутати зовсім ні з чим!
Скоро весна розмалює зеленим довкілля,
З теплим Ярилом із неба промінням ясним.
Я пам'ятаю цю мить, хоч і давня ця днина.
Та вже такою вона зостається навік:
Час зупинити змогла, пожовтіла світлина -
Здався паперові руху нестримний потік!
Довго вдивляюся в друзів знайомі обличчя.
Пам'ять з прожитого, ніби скидає вуаль:
Ми там наївні - без гордості та й без величчя,
Поглядом чистим із вірою бачимо даль!
І, ось тепер, вже крізь пройдені давнішні роки,
Що сивиною фарбують, як біла зима
Із фотографії віють душевні потоки,
А вже насправді, когось і живого нема!
Й хочеться дуже в юнацтво туди повернутись -
Ніби пройти крізь пожовклий портал, хоч на мить:
Щоб попередити, щоби рукою торкнутись...
Та від знемоги, лише під грудьми защемить!
Час безупинно крокує по власному колу:
Все, що навкруг - залишається в змінах завжди.
От і буває: в природу цілком захололу,
Лагідний легіт проходить і крізь холоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995680
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2023
автор: Шарм