Остигає земля, постаріли її килими,
Холоди залітають в розчахнуті літом кватирки.
Неусміхнені стали іще й сумноокими ми,
Бо не можемо, як ті птахи, полетіти у вирій.
Уповільнений темп зададуть диригенти-дощі,
Одягнуть небеса плащ в дірках і кашкет попелястий.
Поцілує чоло і торкнеться сльозами до щік
Дивоосінь казково красива й безмежно нещасна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995961
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2023
автор: Ніна Колодяжна