Ми дочекалися весни,
Порозцвітали ніжні й гарні квіти,
Вони красу в собі несуть,
А десь живцем згоріли діти.
Дерева бруньки розпускали,
Вже чути співи перших птиць,
А в когось пальці відмерзали,
Бо не було в окопі рукавиць.
І вийшло сонечко приємне,
Яскраво світить, пестить, гріє,
А від будинку попіл темний,
Там була смерть, там вітер виє.
Ось літо, гарная пора,
Зелень буяє, квітне, диха.
Та нескінченная орда,
Наробить ще немало лиха.
Так любо, мило, тепло й добре
Ходити й милуватися природой.
На гойдалці дитя майора,
Без ніжки і живого роду...
Пора коли земля дає плоди,
Черешні стиглі, сливи, вишні.
А поруч вирва від біди,
Кишки лежать, там жах всевишній!
Золота осінь, дітки в школу
Спішать отримати знання.
Але на свято, на ранкове,
З тобою мама, тата вже нема.
Жовтеньке листя землю вкрило
І під ногами звучно шелестить.
Ракета всю родину вбила,
Порозривало і нема що хоронить.
Вже холодніє, листопад надворі,
Пора для теплой ковдри з шафи.
Окопна свічка, сила духу й волі,
Все чим зігріються сьогоднішні солдати.
Зима — красуня в білосніжних шатах,
Покрила землю світлою вуаллю.
А відморожені кінцівки мого брата,
Дружина не зігріє теплой шаллю.
Сніжинки падають, мороз куса,
Малює візерунки він на вікнах.
В кожном селі смерті коса,
З багатих родом, вмить зробила бідних.
Ще один рік пройшов і віхола лютнева,
Позакривала всіх в теплих домівках.
Від пневмонії кров йде легенева,
Плюються нею у брудних будівлях.
Ось і природи цикл пішов по колу,
Знов весну ми зустріли ще одну.
Вже не применшимо ніколи мову,
І не забудем тих, які прошли війну.
[i]Етилен 13.10.2023[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2023
автор: Этилен