Дивлюся у вікно потягу
І не лише я
А у вікні не осінь і падолист
У вікні прокручується моє життя
Рік як закінчилася війна
Недалечко залізнична станція
Не рідше двох годин їдуть потяги
Гуркочуть пасажирські і вантажні
По великому залізному мосту
Багато селян працюють у Запоріжжі
Мені біля трьох років
Замість іграшки магнето
Пристрій з ручкою який дає напругу
Десь так вольт 60-70 якщо прокрутити
Для виклику кореспондента
На другому кінці телефонного дроту
В той час я звичайно
Нічого цього не міг знати
Бо й запасу слів ще не мав
Друге діло Татусь
Що працював на залізниці зв'язківцем
Матуся була зайнята
Ще з меншою сестричкою
Моїм найкращим другом у майбутньому
Мою увагу привернула Бабуся
Яка в цей час вправно управлялася
Біля великої подвірної печі
З довгим рогачем випікаючи хліб
Пахощі від якого дражнили ніздрі
Тісто всю ніч нуртувалося в діжі
Йому так хотілося вирватися з неї
Цікаво куди б воно побігло
Замукала Майка
Наша славна годувальниця
Прийшла з череди раніше
Занедужав пастушок
Якось корівки знаходять свій двір
Тієї довгої хати зробленої навіки
З товстими майже метровими стінами
З саману Тепер вже осучаснена
Її побудував Дід Оксентій
Якого в 1937 році репресували
За безглуздим наклепом У 1956 реабілітований
Тож знав його лише по розповідям Матусі
Він ще до революції побрався
З Бабусею Палажкою молоді та красиві
Планували жити довго й щасливо
Народили чотирьох діток
То й зосталася з ними одна Палажка
Мав у домі колись своє місце й коник
Сіно для нього закидали аж на горище
На якому було цікаво бувати
Коли вже підріс
І міг по драбині піднятися до ляди
Відкрити її і на екскурсію
Там була сушка з саду
Бабуся сушила на сонці і в печі
Старі ікони різне господарське начиння
Через віконце в причілку
Падало світло а в ньому
Плавав золотий пил
У дворі був колодязь з журавлем
Журавель той з акації
Закопана рогатина а на ній
Довга жердина знизу з грузилом
Частина залізної рейки
А до високого кінця через цеп
З цеберкою треба було з силою
Тягти опускаючи вниз у колодязь
Набиралася вода і легко
Журавель підіймав холодну водицю
В довгому городі аж до лук
Чого тільки не росло
А в кінці викопана криниця
Зовсім неглибока з відображенням неба
В якій була джерельна питна водиця
З якої поливалися рослини...
Трохи далі Дід Оксентій з сусідами
Вирили довгу дренажну канаву
Яка вела до рівчака
Що брав тут початок з джерел
А по ньому в річку Конку
Зливалася поверхова вода
Дякуючи цьому заболочена низина
Стала придатною для землеробства
Та опісля Хрущовських реформ
Не колгоспникам зоставили лише коротенькі городи
Не поновлювані дренажні канави зникли
І земля стала знову болотом
А сьогодні й рівчак заполонили сміттям
Джерело зникло річка стає маловодною
Село спорожніло валяться покинуті оселі
Роботи на селі не стало
До Запоріжжя всього два коротенькі потяги
За день вранці і ввечері
Там на заводах постійні скорочення працівників
Пасажиро потік мінімальний
Залізничні колії заросли травою
Якась здичавілість
Порожнеча в душі і ззовні
Надворі двадцяте століття...
...Та ось вже й зупинка
І перерва споминам
В’ячеслав Шикалович
12.10.2020 г. – 13.10.2023г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2023
автор: Променистий менестрель