Єдині новини
Ми ворогу помститися не в змозі,
І рвемо на шмати своїх близьких,
Нам з рідними стає не по дорозі,
Можливо, зрадник в кожному із них?
Ми ж поруч жили, хліб ділили з ними,
Пісень співали разом за столом,
Як же злигатись вони з ворогом посміли,
Хизуючись ясним своїм чолом?
У них в очах відгадується зрада,
Хоч разу жодного її не довели,
Пусте, нам зараз не потрібна правда,
Достатньо, що вони вже не такі, як ми.
Вони не ходять строєм разом з нами,
У них не наші, а якісь свої думки,
Їх хочеться так порівняти з ворогами,
Тим більше, ось вони – на відстані руки.
Невиліковна мозку ця зараза,
І очевидно, хворий нею не людина,
Не так шкідлива зовнішня загроза,
Як наша рідна, внутрішня вражина.
Але найгірше те, що раптом зблизька,
У дзеркало поглянувши в клятьбі,
У перекошеному ненавистю зблиску,
Впізнаєм ворога в самих собі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2023
автор: Костянтин Вишневський