Чекала я туманного, імлистого світанку,
За вікнами були суцільна хмарність і вітрець.
Будівлі лиш дахами виглядали із туману,
А низом щільно сиза мла закрила силует.
Я піднялася на високу гору, над туманом.
Обабіч стежки – в діамантовій росі трава
Виблискує срібло́м, як чарівна́ усмі́шка ранку
В промінні сонця, що пробилось крізь густий туман.
Клубились жовтуваті і малинові тумани,
Носило вітром їх, то накриваючи мене,
То відкриваючи мені прекрасний вид світанку,
Тоді й роса у травах дивним сяйвом спалахне.
Коли вже згодом сонце трохи вище піднялося,
І нижче опустилася туману сивина,
То відкривалося дерев скуйовджене волосся
Й ранкового проміння, що лилося крізь туман.
Ось сивину почав потроху вітер розганяти,
Але іще в долині линула його ріка.
Пронизували гілочки дерев, густі тумани
Промінням сонця мальовниче й дивно небеса...
19.01. 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2023
автор: Martsin Slavo