БУВАЄ

і  плакала  ніч…  не  від  горя…  
буває,
коли  небеса  
розверзає  щаслива  душа,
бо  в  день  цей  
новітнім  життям  проростає…  
сягає
Чумацького  шляху  глибинно  
і  п’є  із  Ковша…

і  пакала  ніч  у  обіймах  у  слова,
коли  «я  плюс  ти»  
стали  всесвітом  сотень  життів,
котрі  у  майбутньому  вмиє  
роса  світанкова
із  грона  калини,  
джерел  найсвятіших  чуттів.  

і  плакала  ніч,  як  дитина…
довіра
росла  із  «кохаю»  
у  Дерево  Роду  в  той  час,  
як  втомлена  мойра  
бажання  людини-вампіра
приймала  за  долю,  
не  вірила  в  вірусний  сказ…            
 
і  плакала  ніч…
переможно,
в  любові
до  Світла  й  Людини,  
невидимих  шансів  життя,
була  охоронцем  «а  завтра…»,  
затори  тернові
ламала,  
єднаючи  ритмами  серцебиття.        
 
і  плакала  ніч…
не  від  горя…  
буває,
коли  небеса  розверзає  
щаслива  душа,
бо  в  день  цей  
новітнім  життям  проростає…  
сягає
Чумацького  шляху  глибинно  
і  п’є  із  Ковша.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2023
автор: Наталія Погребняк