А ми знецінили життя

А  ми  знецінили  своє  життя,  
матерільним  засмітили  душі.
РозкОші  стали  важливіші  за  духовне,  за  буття.
У  небуття  пішли  кохання,  віра,  слово  влучне.

Природне  замінили  ми  на  штучне.
(Нас  вабить  перманентна  лиш  краса.)
Навчились  серце  закривать  рішуче,
в’язка  байдужість  в  ньому  нелюбов’ю  проросла.


Чомусь  соромимось  тепер  красивих  слів
і  зовсім  не  соромимось  лихої  лайки  й  мата.
Товариш  кращий  нам  не  той,  хто  поряд  у  біді,
а  той,  у  кого  більше  грошей  і  багатша  хата…

Ми  так  знецінили  своє  життя,  
що  вибираємо  чужі  й  далекі  закордони,
хоча  ж  дорожче  –  то  своя  земля,
то  рідна  бАтьківщина,  що  від  горя  нині  стогне.

То  рідний  дім,  найближча  нам  рідня,
безхмарне  і  безкрає  синє  небо.
То  наші  діти,  мама,  тато,  ти  і  я…
Хіба  для  щастя  так  багато  треба?

А  ми  взяли  й  знецінили  своє  життя.  
Самі.  Немає  сенсу  в  тім  шукати  винних.
І  вже  назад,  в  минуле,  нам  немає  вороття    –  
безжально  лічить  вік  людський  годинник.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2023
автор: Маргіз