Мені було, мабуть, чотири,
Весна покрила сад фатою,
А ми в кущах як дезертири,
Ховалися між блекотою.
Город встелився бур'янами,
Забрали маму у палату,
Ми в ліжку догори ногами
Ім'я придумували брату.
В саду за сіновалом влітку
Чавили в чашки стиглі вишні
І пили як вино, без свідків,
Бо п'яними ходити грішно.
На санках у мороз скрипучий
Летіли з парку на дорогу,
А потім зашпори колючі
Кусали наші руки й ноги.
Мені за тридцять, сиві коси,
Немає вже кущів бузкових,
Ти там, далеко, а я досі
В дитячих спогадах казкових.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2023
автор: Стасієнко Яся