Тихесенько лісочком ходить жінка-Осінь.
Пошурхає листочком під золотим кущем,
Подивиться на сонце і блакитну просинь,
Сяде та й заплаче засрібленим дощем.
Сумує вона трішки та малює казку,
Рукою помахає клину журавлів.
Сонячним промінчиком подарує ласку
Й обігріє в небі зажурених птахів.
Тайну вітру шепче, на павутині грає,
А людям подарує урожай грибів.
Листя пожовтілії всюди розвіває,
Зашумлять дерева на сотню голосів.
Ведмедя заколише, їжачка та мишку,
Землю всю покриє багряним килимком.
Білку пригостить горішками та шишкою,
А перед прощанням притрусить все сніжком.
Вийде загадково з першими Морозами,
Буде все чекати зустрічі з Зимою.
Стояти мріяти про Весну із грозами
Осінь не спіши, побудь ще золотою!
24.10.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2023
автор: Svetoviya