Вони мовчки сказали один одному
Лиш мені шкода
Й останнім дотиком до рідних рук,
Утамували біль і виправдання власних
Перешкод на їхню долю
Посміхнулись,не видаючи тремтіння душ.
Вони розбіглися.
Затоптуючи мемуари в тротуари.
Не знаючи куди подіти всі роки...
І ріки,що вони разом перепливали,
І очі..очі,що собою закривали кулі самоти.
Вона згадала,як він оберігав її від втоми,
А він,як вона ту втому викликала у бої.
Її душа кричала:"Я лиш в ньому!"
Без правил,без логічних перспектив
Лиш вітром у волоссі закружляю,
Лиш туманом плечі сильні обгорну.
А він казав:"Вона подарувала мені вірші.
І день,коли зненацька смерть її за руку узяла,
Нічого не сказавши так й стояла ловлячи дощу краплини,
Аби я тільки встиг закарбувати в серці всі тони її лиця..."
Зупинились.Впали на коліна.
Намагаючись забути насолоду усього свого буття.
Сльоза скотилась,забираючи за раз увесь супротив,
Й сказала:"Час не повернути,але тебе на мить ще-так.."
Тож я біжу.
Тільки чекай на мене там.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2023
автор: Sofi Remen