На краю прірви
Товариші! Я перепрошую, панове!
Ми довго йшли але, усе таки, прийшли.
Ще крок і нас чекає прірва невимовна,
За мить, на дні якої, будемо всі ми.
Важкі дороги нас чекали і тернисті,
Але ж ми їх здолали, в тому й суть!
Бо душі мали і серця кристально чисті,
Як наслідок — ми всі, нарешті, тут.
Ми цілувалися, але не йшли у ліжко,
І мали те, що мали, повсякчас,
Хоч між краплинками було ідти і важко,
Але ніщо зі шляху не збивало нас.
Міняли точку зору ми як флюгер,
Бо ж не міняє тільки хворий чи дурний,
Вела нас думка, що за сало усе купим,
І ми упевнено тримали поступ свій...
У нас в скарбниці бігали лиш миші,
А ми тримали опонентів за матню,
І думали, що для держави то найгірше,
Коли вона втрачає територію свою.
Нам клали диктофони під дивани,
Ми віддаваи свою зброю просто так,
Та все ясніше виринало із тумана,
Що Україна не Росія і це факт...
Ми йшли й не йшли і знову повертались,
Нам бджоли у трипільських глечиках гули,
Як су@ка блох, кредитів набиралсь,
Бандитам тюрми дати ми могли.
В нас намагалися майбутнє відібрати,
Та “любі друзі” врятували, молодці,
І в третім турі нас таки змогли обрати,
Бо ж не украли геть нічого руки ці...
Але й були козли, які нам заважали жити,
Підступно в груди вціливши яйцем,
Проффесорам, незвиклм порожняк гонити,
Знімавшим шапки в туалеті без проблем.
Ми їм кричали всім: - “Астанавітєсь!”
Приходьте вже на “йолку” на Майдан,
“Патрогайтє глазамі, рукамі пасматрітє”,
Не то, від бубика баранка буде вам...
І ми прийшли і вилізли на трактор,
Проголосивши - “Остаточне прощавай!”
Віддавши статки всі свої сліпому трасту,
“Жити по новому”, просили кожного, давай!
Лічені тижні нас від мрії відділяли,
Ми ввели “томос” у новітній лексикон,
У вечорі, “Жму руку, обнимаю!” - ми казали,
А зранку: - “Стадіон, так стадіон”...
На стадіоні, то вже ми здобули перемогу,
І кожен з нас прмовив: - Я не лох!
Розбійникам виходити давали змогу,
Дивились Путіну у очі, щоб він здох!
Законів, турбометодом, покрили недостачу,
Народ запевнили, що кожен президент,
Просили собі зброю, а не втечу,
Бо у історію ввійти настав момент...
І ми, і ми, і ми, і ми, і ми зусиль доклали,
Вели народ свій до мети, як Моісей,
Десятки років шлях до цілі торували,
Щоб в пам’яті віках похід зостався цей!
І ось ми тут, талантам завдяки і вмінню,
То ж хай лихий не відведе нас рок!
Відкинем геть всі докори сумління,
І зроби разом уперед рішучий крок!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2023
автор: Костянтин Вишневський