Розносить вітер із дерев листву,
Що впало вчора , десь поділось зрання.
Мов душу, землю оголить суху
І затремтить вона від хвилювання.
Безмежну радість серце відчува,
Коли до нього доторкнулося кохання.
І обертом кружляє голова,
Від поцілунків і від сподівання .
Цінуйте мить кохання, бо то скарб,
Воно буває перше і останнє.
Якщо спочатку було мало фарб,
То під кінець обернеться в страждання.
Для тих, кому любов була дана,
Це ваший справжній подарунок долі.
Незвідана, невгадана вона,
Вас об’єднає в ціле мимоволі.
Розносить вітер із дерев листву,
Осінні вечори холодні стали.
Але любов, як айстри у саду,
В закоханих серцях порозквітали.
29.10.23р. Олександр Степан .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997377
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2023
автор: Степан Олександр