Рабів до Раю не пускають,
Цей Рай лише їм обіцяють.
Раби сліпі по колу йдуть,
На смерть постійно їх ведуть.
Окови невидимі в них в голові,
ТОму і не дивно чому всі сліпі.
Богиню на Бога взяли й підмінили,
Все, що потрібно їм всім внушили.
З дитиства внушали :
-Ви є раби,
-Живи як усі,
- Як інші умри.
З попелу в попіл,
А потім вже Рай.
Смерть неодмінно
Збере урожай.
До Раю рабів гріхи не пускають,
Самі грішать, на вас же спирають.
Страшні митарства вам обіцяють.
Суд неодмінно над вами буде.
Праведних всіх суд цей вже жде.
Ті, що це дійство вам обіцяють
Тіні смертельні на Землю пускають.
Був же тут Рай, це бачили з Неба.
-Ви вже раби ?
- Так вам і треба.
- Крила свої ви опустили,
-Голови низько кому ви склонили ?
З сошкою хто з вас тут ще зостався ?
За кращим життям куди й хто подався?
Хто сказав Ні
Спокусі страшній,
В вас є Душа ?
Ви ще живий?
Ореол світла над вами сіяє ?
Ви є творці, хто дозволяє ?)
Рабів до Раю не пускають,
Їх дітям Рай цей обіцяють.
Хіба воли ревуть в достатку ?
За це подбали мама й татко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2023
автор: oreol