Осінь примхлива торочить з небес туман,
І я... Збиваючись з ритму... тону...
Проглядаються зорі.
Чуєш?
Стільки сердець,
Стільки болю і смерті, десь там,
Так поряд,
Але не з тобою.
Слова завмирають неначе останній крик.
Вони
Гуснуть, немов би олійні фарби.
Поглянь,
Скільки мертвих голубок, на чорній лежать землі
Довкола висохлого водограю.
Хіба не мізерні ці спроби дурного письма,
Торочити надто безсилі вірші?
Метафори гаснуть, як зорі, і знову – війна
Можливість поезії світла тобі напише
Кров'ю.
15.10.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2023
автор: Володимир Каразуб