палило сонце
рвав бурливий вітер
змивали рештки плачучі дощі
минуща пишність спала
ребра світять
гіллям завмерлим нагота тирчіть
чатує осуду чужого слова
мороз пекучий ссе
стерильний сніг
згризає
не уб’є
стоїть основа
тьмяніє лиш кільця знак-оберіг
перечекай
у радості весною розквітнеш
в віття вкубляться птахи
підживить досвід корні перегноєм
зотлілих з страху зляканих жахів
і знову величавою скалою
постанеш дикій бурі в перекір
смарагди листя старі рани згоять
дроти зав’яжеш голою рукою
збереш, заґавляться лиш, грона зір
…
нечутно запускає вирва осінь
сну трунок через ситості жало
листок опав
і інший
не здалося
всьому свій час
над бувшим не голосять
все відпусти
з любов’ю
просто
не помирай
із тим що віджило
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2023
автор: Пісаренчиха