З важкою торбою недоглянутих снів я вивалився в черговий ранок. Додав у чашку з аритмією гіркий охолонувший напій і випив до осаду, в якому чітко проглядалися дні останнього сумбурного місяця.
Клубок думок перетворився на щось безглузде, наче бісова кішка годинами гралася і перевіряла свої чорні потойбічні здібності.
Час зациклився. Він уявлявся у вигляді перекинутої вісімки. Ранок-ніч-день-ніч-ранок-день-ніч... Зовсім незрозуміла послідовність. Все, що навколо - декорація абсурдної постанови. Доносяться звуки, голоси... Звідки? Куди? Навіщо?
Якщо забуду, що таке реальність... темрява буде всюди?
Хотів відчути як пісок сиплеться крізь пальці. Проте замість нього всюди глина. Важка і слизька як сьогодення.
Хотів відчути море. Заплющив очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2023
автор: DIM