Лягають у римовані рядки,
Утворюючи вірш, мої думки,
Які впродовж всього мого життя
Народжують на світ цей почуття.
Для них вірш – наче для людини дім.
Їм всім живеться затишно у нім.
В цім домі між думками чвар нема
І не було повік, бо обійма
Усіх їх протягом всього життя,
Неначе друзів, світле почуття,
Яким одна із одною думки
Всі діляться охоче, залюбки.
У кожної з думок є та душа,
Що, легко лігши у рядки вірша́,
Мов квіти, розпускає пишний цвіт
Не весь цей неокраїй білий світ
У вигляді лиш світлих тих ідей,
Які вона доносить до людей,
Щоб втілили вони її в життя
Своє, щоб і сучасне, й майбуття,
Геть вигнавши недоленьку лиху,
Всміхалися усім їм на шляху,
Даруючи їм завжди тільки те,
Що прагне їхнє серце золоте;
Щоб в злагоді, любові й щасті жить
Усюди не лиш нині, а щомить,
Допоки серце в грудях стукотить,
Допоки не прийшла кончини мить,
Яку все ж відвернути нам повік
Не вдасться, щоби жить на світі вік.
Євген Ковальчук, 23. 09. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2023
автор: Євген Ковальчук