Казка
Якось король Даниїл захворів на застуду і два тижні не виходив надвір: то лежав у ліжку, то сидів у кріслі. У цей час він мало їв (апетит втратив) і схуд. Коли ж одужав і захотів прогулятися лісом, то витягнув свій чарівний перстень з коробочки, яка стояла на малому столику біля його ліжка. Без цього персня, який йому подарувала на день уродин бабця-королева, король не виходив з палацу, він охороняв його і все королівство від нападників. Коли король Даниїл натягнув перстень, як звикло, на середній палець правої руки, то помітив, що він вільно на ньому тримається, тоншими стали пальці на його руках після хвороби. Але король все не залишив персня вдома, одягнувся, сів на коня і помчав до лісу. Їздив годину стежкою, роззирався наліво-направо, пташок слухав, і не помітив, як загубив свій чарівний перстень. А в короля Даниїла син був – Ігор. Хотів володар королівства його одружити, але той перебирав принцесами. Та надто товста, та надто худа. Та зубата, та оката. Та дуже галаслива. Та – тиха. Та надто розумна, а та надто дурна. Набридли королю відмовки сина. Сказав він слугам, щоб оголосили його наказ. Він був такого змісту:
- Хто має доньку на відданні, може подати заявку головному королівському охоронцеві на участь у пошуку чарівного персня короля. Застереження: перстень служить тільки володарю, бо лише він знає слова, які треба примовляти персневі, щоби він міг виконувати свою функцію. Нагорода: донька того, хто знайде чарівний перстень, стане дружиною принца.
Знайшлися чоловіки в королівстві, які захотіли своїх доньок заміж видати за Ігоря – сина короля. Почали вони шукати перстень у лісі. П’ятдесят таких набралося. Зголосився шукати перстень і один бідний чоловік, в хаті якого жила маленька біла мишка. Любив він її, доглядав за нею, бо колись вона була людиною – його донькою. На гризунку дівчину перетворив злий чаклун, який піймав її, як мала 16 років і збирала у лісі гриби. Він хотів, щоб дівча пішло з ним, у його домі жило і йому служило. А Вікторія, так звали дівчину, відмовилась.
- Раз так, то нікому не будеш служити, бо станеш мишею, - мовив тоді чаклун. - А на дівчину зможеш перетворитися лише тоді, коли тебе якийсь гарний хлопець поцілує. Але ж чи знайдеться такий дурень?! Ха-ха-ха! – розсміявся чаклун і зник.
А Вікторія-миша прибігла до батька (мама її померла, як вона була грудним дитям) і писклявим голосом розповіла йому про те, що сталося в лісі.
Так ось, перстень, який загубив король, знайшла саме вона, батько взяв її зі собою до лісу. Колечко закотилося в нірку, з якої Вікторія-миша його витягнула.
Розказав бідний чоловік королю Даниїлу історію своєї доньки, коли віддавав йому перстень.
- Що ж, - мовив володар королівства, - раз дав я слово оженити сина на доньці того, хто знайде мій чарівний перстень, то стримаю його.
Коли принц дізнався про те, що його хочуть оженити на миші, то зажурився. Вікторія-мишка, яку батько в палац короля привів на знайомство із принцом, побачила, його смуток. Вона попросила тата залишити її на самоті зі сином короля. Коли батько вийшов, мишка підбігла до принца Ігоря й мовила :
- Не хочу я, принце, щоб ти сумував через мене. Віддай мені свій смуток. Я захворію, помру, і ти одружишся на тій, яка тобі колись сподобається, яку ти полюбиш.
- А як віддати тобі мій сум?
- Він перейде до мене тоді, коли ти за хвіст мене потягнеш,
- І ти захворієш від цього і помреш?
- Так.
Задумався принц. Глянув на мишку. Гарна вона – маленька, біленька, але як з нею житиме? Не людина ж! Та й потягнув мишку за хвіст. Запищала вона, заплакала, впала на спинку, лапки догори підняла. «Ну і навіщо я це зробив? – подумав принц Ігор. – Хіба я зможу бути щасливим після того, як мишка помре – та, яка перстень батьків знайшла? Не зможу…
- Мишко! - мовив принц. - Я не хочу, щоб ти помирала. Раз така доля мені випала, будь моєю жінкою. Годуватиму тебе, водитиму на прогулянки. Хочу все назад повернути. Можна?
- Можна, бо я ще жива. Але чи ти добре подумав? – спитала мишка.
- Так.
- Тоді поцілуй мене, і я не помру.
Принц поклав мишу на долоню лівої руки, правою погладив її, а потім поцілував у голівку. І тут, о, диво! Мишка перетворилася на красиву струнку дівчину з великими карими очима і білим волоссям.
- Свят-свят-свят! – почав хреститися принц. - Як це так?
Розповіла Вікторія йому про те, як вона стала мишею і чому зараз перетворилася на дівчину.
Через три дні оженився на ній принц Ігор, гучне весілля справив молодятам його батько - король Данило.
І жила пара довго і щасливо. І батько Вікторії з ними в палаці жив, з онуком Назарієм, який згодом народився, подвір’ям королівським ходив, байки йому розповідав. І про матір його Вікторію, коли слушний час прийшов, онукові розказав. Не повірив йому Назар. «Казкар ти, дідусю, ще той!» - мовив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)