З неба нам сил дають…

З  неба  нам  сил  дають
Люди,  що  рідні  нам  дуже
Люди,  що  тишею  мріють
Більшість  не  знає,  що  суть
Гніви  до  Бога  паплюжать
Бо  біля  Бога  рідні  вже  не  сивіють...

З  неба  нам  сил  дають
З  неба  нам  дивляться  в  очі
З  неба  дарують  надію
Тут  закінчити  війну
Справдити  мрії  пророчі
Очі  бабусі  що  гріють

Що  залишилися  в  пам'ять
Що  не  лишилась  побачить
Рідних  маленьких  внучат
Нині  я  поміж  містами
Згадую  ніжну  ту  вдачу
Що  від  дитячих  очат

Що  від  дитячих  усмішок
Нііжно  так  посміхалась
Країла  серце  думками
Нині  вона  в  ніжній  тиші
Знаю  я,  там  постаралась
Ангелом  бути  над  нами...

Я  неймовірно  їй  вдячний
За  ту  малечу  науку
За  те  безмежне  тепло
Всупереч  дій  пацанячим
Голос  її  -  райські  звуки
Пам'ять  -  до  Раю  вікно...

Дякую,  рідна  бабусе
Прикро,  не  дочекалась
Та  ти  і  з  неба  все  бачиш
Досі  я  жити  ще  вчуся
І  ту  науку,  що  дала
П'ю  з  найціннішої  чаші...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2023
автор: Володимир Ромен