Та скільки ж ще тобі потрібно жертв?!
І скільки має ще із нас померти,
щоб ти наситився, триклятий людожер?!
Допоки будеш душі безневинні жерти?!
Ти не упився владою своєю ще,
свавіллям ще своїм безглуздим не наївся?!
Допоки сипатимеш градовим дощем
на нашу землю рідну українську?!
Допоки ти чинитимеш терор?
Допоки край наш будеш мордувати?!
Допоки литиметься кров,
від розпачу кричати буде мати?
Допоки всюди сіятимеш смерть,
нестимеш горе, біль і сльози?
Допоки руйнуватимеш ущент
святині наші найдорожчі?
Допоки?... Та горіть тобі в аду!
Потворо! Не чекай від нас пощади!
Ти – виродок у власному роду!
І проклянуть тебе твої ж нащадки.
Іди у пекло, хижий людожер!
А ми – були і є, і будем вільні!..
Не скоримось! І кожен міліметр
своєї бАтьківщини
ми відвоюємо, бо горді й сильні!
Згори у пеклі, людожер!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2023
автор: Маргіз