Дозрівають яблука – ці маленькі сонечка
У твоєму тихому осіннім саду,
Я до тебе травами, травами – отавами
Росами – покосами, щасливий іду.
У тумані білому не видно стежиноньки -
Це не є завадою, щоб зустрітись нам,
Бо небесна святість, те вранішнє сонечко,
Освітляє променем шлях моїм стопам.
Сумував за вами - обійняти хочеться
Своїх найрідніших – кохану і батьків...
На війні тій клятій вже кам'яніє серце...
За вами, мої рідні, - душею зболів.
А трави із сонечком наче підбадьорюють,-
Ждуть твої, виглядають – хвилини не гай !
Ти ж бо повертаєшся, знову зустрічаєшся
Із своїми рідними, в серцю милий край !
І на ходу яблуком, тим маленьким сонечком,
Таким смаковитим, устиг перекусить.
І згадалася наша таємнича яблуня…
І так захотілося в ту чарівну мить !
В.Ф. - 15.10. 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2023
автор: Веселенька Дачниця