От же ж біда, - не вмію чарувати,
Хоча багато в чому я майстерний:
Для Носферату я склепав би грати,
А для віночку назбирав би терну.
Колись робив я золоті корита
Нестримну відчуваючи потребу
Невдячним дарувати їх, неситим…
Але – це вдень, а по ночах для себе
Нехай не золоту, та в позолоті
Я восени робив для серця клітку.
Навіщо?.. Ну, напевно що би потім
Його на волю відпустити влітку.
Дивак та мрійник, так, у цьому винен,
Орлині крила б, та до серця лева…
А ще зробити б човен-домовину,
Скоріш соснову, а ніж кришталеву,
Ото ж знайду я десь соснові дошки,
А простирадло стане за вітрило,
Цвяхи, мотузки і фортуни трошки,
От тільки б доля знов не обдурила,
Бо доля - та ще *** я це знаю,
Не любим одне одного відроду,
Нехай вже я повз пекла і повз раю
Чи допливу, чи доповзу в свободу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2023
автор: Алексей Мелешев