Грушко, сипни на землю
своїх плодів, що аж під небом,
цілують хмари, певно,
їх смак давно зрівнявся з медом,
обарвлення з місяцем,
цілющий сік з богів нектаром…
а листя, ніби серце,
що б’ється в унісон із вітром
вростаючи у пам'ять
кожною гілочкою кожним
листочком від Адама,
аж до останнього дня буття.
11.11.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2023
автор: Микола Соболь